Габріель Гарсія Маркес – колумбійський письменник латиноамериканського буму; «Сто років самотності», «Кохання під час холери»; Нобель з літератури, 1982. Журналіст і майстер маґічного реалізму; виріс в Аракатасі з дідусем-ветераном і бабусею-оповідачкою – це сформувало його стиль. Створив Макондо як міф Колумбії, роками мешкав у Мехіко, заснував фонд підтримки ібероамериканської журналістики.
🌱 Виховувався дідусем-полковником і бабусею, чиї перекази й повсякденні чудеса задали інтонацію маґічного реалізму. 🏝️ Назву «Макондо» побачив на вивісці бананової плантації біля Аракатаси. 📰 Серіалізований репортаж про моряка-вцілілого спричинив політичний скандал і вплинув на його журналістську долю. 🤝 Підтримував незвичну «редакторську» дружбу з Фіделем Кастро – обмінювалися рукописами й заувагами. 🛂 Довгі роки мав проблеми з американською візою; у середині 1990-х обмеження зняли. ✍️ «Сто років самотності» написав за півтора року в ізоляції, а побут тримала на собі Мерседес Барча. 🪲 Поворотним стало читання Кафки – перший рядок «Перевтілення» показав, що фантастичне може звучати буденно. 📝 Заснував Fundación Gabo для розвитку оповідної журналістики й майстерень репортажу. 🎬 Співзаснував кіношколу EICTV на Кубі та писав сценарії – кіно було його другою пристрастю. 🎙️ Нон-фікшн «Звістка про викрадення» сколихнув публічні дебати в Колумбії. 🌀 «Осінь патріарха» експериментує формою – гігантські абзаци й «припливні» речення. ✈️ Часто чернеткував у подорожах, занотовуючи почуті фрази – з них виростали характери. 🧐 Курйозний факт: на відправку роману поштою грошей вистачило лише на половину; довелося закласти речі, щоб вислати решту. 😄 Забавний факт: тримав на столі жовті квіти як талісман і уникав числа 13 – для письма це була «щаслива прикмета».