«Людина без властивостей» – монументальний і незавершений роман австрійського письменника Роберта Музіля, над яким він працював близько двадцяти років – до самої смерті в 1942 році. Це хроніка розпаду Австро-Угорської імперії та інтелектуальний портрет цілого світу, що розчиняється в тумані ідей, бюрократії, моралі, абсурду. Роман про людину, яка втратила центр, і суспільство, яке втомилося бути.
Події відбуваються в 1913 році – за крок до катастрофи. Імперія готується до святкування 70-річчя правління Франца-Йосифа I. Це свято має стати відповіддю на майбутній ювілей німецького кайзера. Але читач уже знає: 1914 рік усе зітре, а до 1918-го імперії не залишиться. У столиці, Відні, скликають комітет з підготовки до свята – і саме через цей фарс ми бачимо справжній стан держави.
Члени комітету – генерали, міністри, баронеси, адвокати – більше піклуються про себе, ніж про імперію. Їхні розмови – порожні, лицемірні, безплідні. Вони не творять, а імітують дію. За фасадом традицій – втома, за словами – відсутність змісту. Музіль іронізує над системою, називаючи імперію «Каканією» – абсурдною абревіатурою К.К. (кайзерсько-королівська).
Головний герой – Ульріх, інтелігент, скептик, математик, філософ, який не належить нікому і нічому. Він – «людина без властивостей», бо не хоче приймати жодну роль, жоден штамп, жодну ідеологію. Він роздумує, сумнівається, шукає, але не знаходить – тому що сама дійсність розпалася на фрагменти. Його стан – це стан культури на межі.
Навколо Ульріха – галерея персонажів: сестра Агата, банкіри, адвокати, генерали, чиновники, душевнохворі, маніяки. Усі вони – уособлення ідей, криз, символів. Музіль будує роман не як сюжетну розповідь, а як інтелектуальну мозаїку, де кожен фрагмент – думка, сумнів, парадокс.
Мова твору складна, насичена, сповнена іронії й рефлексії. Це не текст для «легкого читання», а текст-співрозмовник, який примушує думати. «Людина без властивостей» – це роман не про події, а про свідомість, не про катастрофу, а про внутрішній розпад.
Музіль тонко відчуває зміну епох. Його роман – це дзеркало європейської культури перед обвалом. Імперія як система – вже тінь, а люди в ній – або безликі, або занадто складні, щоб діяти. Це твір про кінець і очікування нового. Про втрату ідентичності – особистої та колективної.
«Людина без властивостей» – роман-діагноз, роман-пошук, роман-лабіринт. Його не можна пройти до кінця, але в ньому можна знайти себе – розгубленого, іронічного, незахищеного. І зрозуміти, що питання «що далі?» – найважливіше з усіх.
📚 А ви знали 📖
Музіль працював над романом понад 20 років і так і не завершив його – вийшли лише дві книги та кілька фрагментів.
Роман називають «австрійською енциклопедією ХХ століття» – він охоплює філософію, психологію, політику й побут.
Спочатку книжка продавалася погано, і Музіль жив у злиднях, хоча сьогодні її вважають шедевром.
Герой роману Ульріх став символом «сучасної людини без твердих опор».
Кумедний факт: шанувальники роману організували «Товариство друзів Ульріха» – клуби, де обговорюють тільки цей твір, хоча він навіть не завершений.